На "
Богослов.Ру" вийшла стаття, яка, як на мене, вскриває величезний проблемний вузол, який перебуває всередині сучасного вчення про Православну церкву.
Якщо ви пам"ятаєте, були в школі такі задачки з геометрії, які називалися "доведенням від противного". Ми тоді сміялися ще, бо вже по телевізору траплялися жарти про нетрадиційну сексуальну орієнтацію :) Так ішлося там про те, що коли ми маємо десь логічні суперечності - то це спростовує невірні припущення і потрібно шукати іншиїх шляхів.
Питання
"чи варто визнавати таїнства єретиків?" - ніяк не вирішується логічно в межах того богослов"я і вчення про таїнства, яке має зараз Православна церква. Мені здається, що саме тому і не вирішується, що десь у ньому самому не вистачає стрункості.
Саме тому і маємо казуси, коли хрещення баптистів визнається істинним, а людей із Київського патріархату перехрещують наново.
Ще раз тут повторю свою думку - Православна церква не здатна пояснити, яким чином
благодать Божа ставиться у залежність від ієрархічних структур і формальних процедур. Вирішення цього питання за допомогою логіки, на мою думку, обернеться втратою монополії на "таїнства" класом духовенства і його ліквідацією як такого. Тому, самі розумієте, що інстинкт класового самозбереження буде суттєво сприяти формуванню консервативних поглядів у кліриків.
Втім, пропоную звернути увагу на статтю - аби ясніше побачити диспозицію.
Православие и Католичество сегодня. К вопросу общения в Таинствах
Что такое «общение» между Церквами как в древности, так и сегодня? По-русски здесь нет созвучия, но на латинском и греческом языках «общение» между Церквами обозначается тем же словом, что и «причастие» — communio, koinonia. И это неспроста, так как церковное единство проявляется не только в согласованности деятельности, административного устройства и проч., но в первую очередь — в общем причащении. Причащаясь из одной чаши, мы становимся едины со Христом и друг с другом, признавая таким образом полное единство нашей общины и той, с которой мы вступили в общение.
Продовження тут
