Український богословський сайт Контакт
ГОЛОВНА ПУБЛІКАЦІЇ БІБЛІОТЕКА АУДІО ВІДЕО ФОТО ФОРУМ БЛОГЕРИ ОСВІТА
історія християнства 
04.04.2006
ПРЕПОДОБНИЙ ФЕОДОСІЙ ПЕЧЕРСЬКИЙ:ПАРАДИГМАЛЬНІСТЬ І ВИНЯТКОВІСТЬ ЖИТІЯ
Олексій Вєдров
ПРЕПОДОБНИЙ ФЕОДОСІЙ ПЕЧЕРСЬКИЙ:
ПАРАДИГМАЛЬНІСТЬ І ВИНЯТКОВІСТЬ ЖИТІЯ

Олексій Вєдров

Літератури, присвяченої Феодосію та його житію, дуже багато. У цій статті ми ставимо завдання оглядово зупинитися на тих проблемах, що як нам здається, складають ключові смислові вузли, пов’язані з життям святого та текстом, що містить його опис, і представити цей текст як, з одного боку, зразковий, з іншого – унікальний.
Феодосій – другий святий, канонізований Руською церквою, і перший канонізований преподобний (канонізовано його 1108 р.) [Федотов]. Основним джерелом про цього святого, що ми використовували, є „Житіе преподобнаго отца нашего Феодосія ігумена Печерськаго манастыря”. Ця пам’ятка збереглася в складі „Києво-Печерського патерика”, в Успенській збірці ХІІ ст. та в сербському перекладі [Киричок, 209]. Усі дослідники, до яких ми зверталися, сходяться на думці, що автором „Житія” є Нестор. Майже достеменно відомо, що Феодосій помер 1074 року. Звідси В. Топоров вираховує, що він прожив усього близько 40 років, а в монастирі провів лише близько 20; ілюзія ж тривалого життя в тексті створюється завдяки тому, що життя тут вимірюють не роки, а події [Топоров 623]. На „Житіє”, як відзначається, можна покладатись, оскільки це не легенда і не тільки наслідування агіографічного зразку, але й справді життєпис, джерело свідчень, причому джерело активне та таке, що себе усвідомлює (див., зокрема, [Топоров, 641, 643]).
Крім „Житія”, про роль Феодосія для подальшого утвердження православ’я на Русі свідчення дає „Похвала преподобному отцю нашему Ѳеодосію, игумену Печерьскому, иже есть въ богоспасаемѣмь градѣ Кіевѣ”, що міститься в Києво-Печерському патерику. Інші джерела – це послання та повчання Феодосія. На жаль, нам не вдалося віднайти оригіналів послань і повчань, тому ми працювали лише з їх українськими перекладами. Через те, що ми використовували інтернет-джерела, ми не робили посилань на джерело: за дефолтом ідеться про „Житіє”, в інших випадках ми спеціально вказуємо джерело.
Відразу відзначимо, що з філософією ми не матимемо справи. У „Житії”, як і в ряді інших давньоруських джерел (наприклад, у „Посланні” Климента Смолятича), слово „філософ” уживається пежоративно та пов’язується передусім з язичницькою, дохристиянською мудрістю. Хоч книжність і названа в творі однією з головних чеснот Феодосія, проте не вона визначила його святість, адже, як видно з наведеної цитати, Дух Святий перебував у Феодосії ще до того, як той став письменним і освіченим. Бог „Се бо не избьра отъ премудрыхъ философъ, ни отъ властелинъ градъ пастуха и учителя инокыимъ, нъ — да о семь прославиться имя господне — яко грубъ сы и невЂжа премудрЂй философъ явися”.





РОЗДІЛ 1

Воля та послух

В. Топоров указує на непослух Феодосія: тут його християнське покликання вступає в конфлікт з батьківською волею, коли мати хоче, щоб хлопець одягався ошатно. Проте не можна вважати непослух принциповою рисою Феодосія, якраз навпаки: там, де це можливо, він погоджується з чужою волею. Феодосій хоч і робить по-своєму, за покликанням, усупереч волі матері, але смиренно зносить її покарання, в тому числі побої. „Покорение же его и повиновение къто исповЂсть, еже сътяжа въ учении своемь не тъкмо же къ учителю своему, нъ и къ всЂмъ учащимъся с ним?” Головне – це послух Божій волі зусиллям власної волі. Провидіння постійно веде Феодосія на шляху до святого життя. Коли він утік від матері та не знав, як знайти Київ, де хотів „пострЂщися и утаитися матере своея”, цілком неочікувано дорогою зустрів купців, які й проводили його до Києва. Приклад Феодосія полягає в тому, що він відкрився своєму покликанню, яку спочатку було лише потенцією. Феодосій „исъ чрева матерня чистъ бысть сосудъ Святому Духу” („Похвала”). Покликання та подвиг трудівника Топоров розглядає як можливість та здійснення, як „дане від Бога, його зволіннням виникле в людині, та досягнуте людиною як вільний відклик на божественне звоління, на надану можливість” [Топоров, 647]. О. Киричок тут недооцінює чітко окреслений Топоровим момент потенції, у нього виявляється, що Феодосій ніби вже актуально народжується святим, „просвітленим”, знаходиться у стані святості „перманентно” [Киричок, 219]. Певні підстави для такої інтерпретації є. Феодосій певним чином уже покликаний до святості від початку, з народження. У „Житії” сказано про його дитинство: „Отроча же ростяше, кърмимъ родителема своима, и благодать божия съ нимь, и духъ святый измлада въселися въ нь”. Пресвітер нарік хлопця Феодосієм, оскільки той хотів „измлада богудатися”. Обраність Феодосія полягала, зокрема, в тому, що він змалку відсторонився від світу – не грав з іншими дітьми та щоденно ходив до церкви: за знак обраності може правити і та швидкість, з якою він навчався Божественному письму. Проте таке розуміння, яке пропонує Киричок, ставить під загрозу саме поняття святості, якої треба досягти життям; це завжди складний шлях боротьби, у тому числі з собою. Мабуть, для святого було б спокусою страшною спокусою думати про себе як про святого; відомо, що найбільші святі вважали себе найбільшими грішниками. Завдання Феодосія, згідно з думкою Киричка – „не „випасти” з осереддя істини, ... не зійти з цього вже обраного шляху перебування в істині” [Киричок, 223]. Напрошується питання: то це все-таки шлях чи перебування? Український дослідник поспішає навісити на Феодосія ще й ярлик „софійності”: Феодосій „змалечку втілював окремішність, що... є одночасно атрибутом і святості, і софійності, й проявлялась у відстороненості Феодосія від інших дітей”. Чому окремішність є ознакою софійності, Киричок не пояснює. Так і щодо книжності святого він стверджує, що головне для Феодосія – не процес здобуття мудрості, а „спроба практично її реалізувати” [Киричок, 221]. Ми не заперечуємо, що в „Житії” акцентовано саме практичну реалізацію мудрості, але у дослідника виявляється, що Феодосій має все й відразу.
Утім, інколи важко відрізнити тонкі грані між Божою та власною волею. З самого дитинства Феодосій мріяв про паломництво до Святих Місць і усвідомлював як частину свого покликання (тобто як призначення з Божої волі). Коли ж він утік з іноземцями, що йшли до Святих Місць, мати не пустила його. Агіограф інтерпретує це місце таким чином, що саме так і було призначено Провидінням – адже святий Феодосій був потрібен для того, щоб явити християнський подвиг Руській землі („Благый же богъ не попусти ему отъити отъ страны сея, его же и-щрева матерьня и пастуха быти въ странЂ сей богогласьныихъ овьць назнамена...”). Тобто тепер виявляється, що насправді Феодосію було визначено не мандрувати до Святих Місць. Хоч би як Феодосій був покликаний до святого життя, святість здобувається самим життям – і не всюди і не відразу сам святий був здатний розрізнити Божу волю, як видно з цього прикладу.
Історія з протистоянням Божої волі та материної волі щодо Феодосія закінчується несподівано та прямо пов’язується з чернецьким подвигом святого. Коли мати прийшла до монастиря та всіма правдами й неправдами випросила в Антонія зустрічі з Феодосієм, вона стала благати сина про повернення, погрожуючи самовбивством. Легко зрозуміти всю складність і глибину ситуації, в якій опинився Феодосій. Любов до матері і любов до Бога стають тут уявно суперечливими. Що мав робити Феодосій? І він робить єдину можливу справу: молиться про врозумління матері, поєднуючи любов до неї та до Бога – і відбувається чудо. Диявол полишає матір, і вона починає діяти у відповідності з волею Божею, більше не заважаючи сину здійснювати його покликання та, більш того, – сама стаючи на путь чернецтва. Слова самої матері дуже красномовні: «Се, чадо, велимая вься тобою сътворю, и къ тому не възвращюся въ градъ свой, нъ яко богу волящю, да иду въ манастырь женъ, и ту остригъшися прочая пребуду дьни своя. Се бо от твоего учения разумЂхъ, яко ничтоже есть свЂтъ сий маловременьный». Так через подвижництво Феодосія втілюється Божа воля. Це найбільш показовий і перший випадок, своєрідний „зразок”, далі ж конфлікти юнаків, що вирішили прийняти постриг, з батьками відбуваються постійно та завершуються подібним чином – батьки примирюються та радіють завдяки молінню Антонія та Феодосія. Так сталося, наприклад, із сином боярина Іоана.
Феодосій не хоче бути супротивником Богу, який „стільки для нього робить”. Виявляється, Паскаль не перший порівнював людину з тростиною: в „Слові на часах про терпіння і любов” Феодосій каже: „тростина-бо не пише сама, коли не буде того, хто нею пише, і не прославиться сокира без того, хто січе нею” (ми не проводимо жодних змістовних паралелей і не кажемо, що Феодосій і Паскаль мали не увазі те саме, усвідомлюємо й відсутність характеристики „мислячий” у „Слові”; це просто до слова), і ще в спеціальному „Повчанні про терпіння”: „Покірність нам належить і терпіння...”.

РОЗДІЛ 2

Парадигма „трудівництва”

Топоров і Федотов доволі сильно розходяться у визначенні місця „Житія” в типології руських житій. Хоча обидва бачать у ньому насамперед подвиг „трудівництва”, Топоров відзначає винятковість такого типу житій для традиції руського православ’я, у якому більше фігур мучеників і страстотерпців [Топоров, 606], натомість Федотов говорить про загальну тенденцію запозичення руською агіографією палестинського типу житій, де відбувається „гуманізація аскетичного ідеалу” і головними ознаками якого є пост і тілесна праця [Федотов]. Якщо Топоров не відносить образ Феодосія Печерського до найбільш репрезентативних для Русі [Топоров, 606-611], то Федотов якраз вписує його в магістраль давньоруської агіографії.
Подвиг Феодосія полягає насамперед у відповідальній і впевненій праці. Федотов характеризує його шлях як «путь русского трудничества». Щоденний труд святого співвимірний з тією загальною роботою, що складає сенс Священної історії, чому прислуговуються цілеспрямованість, почуття обов’язку, відповідальність, „естафетність” (див. [Топоров, 625]). Ю. Сватко говорить у зв’язку з цим про „розумну визначеність любовно явленого Ним спасенного шляху до Царства Божого і кінцевого блаженства” [Сватко, 31]. Феодосій ніби активно співпрацює зі Святим Духом у справі ікономії, облаштування життя відповідно до євангельських заповідей і наближення його до зразку життя в Дусі Святому. Коли мати відпускає його після домашнього полону (перед тим вона скувала сина, так що він не міг ходити до храму), Феодосій береться пекти проскури, причому додатковий прибуток завжди роздає як милостиню. Для нього саме це є важливим моментом у сприянні утвердженню християнства, адже, пояснюючи смисл і мету своєї діяльності матері, він посилається на Тайну Вечерю. Хоча сама мати й змирилася з волею сина, але за зовнішнім (зрозуміло чиїм) наущенням вона „батогом і пряником” все одно намагається схилити Феодосія полишити обрану ним дорогу. Описи початку „чорноризського” життя Феодосія теж рясніють словами, які наводять на асоціацію з упевненою та цілеспрямованою працею, а також покорою волі Божій: „подаяшеся на труды телесьныя, и бъдяше по вся нощи въ славословлении божии..., къ въздьржанию же и плътию своею тружаяся, рукама дЂло свое дЂлая”; „тЂмь вьсь съ вьсЂмь въздьржаниемь душю съмЂряаше, тЂло же пакы трудъмь и подвизаниемь дручааше, яко дивитися преподобьнууму Антонию и великому Никону съмЂрению его, и покорению, и толику его въ уности благонравьству, и укрЂплению, и бъдрости”. Завдяки подвигам Феодосія та впливу на життя людей, що показують ті ж приклади з батьками, Феодосія ставлять пресвітером, а потім і ігуменом, кількість послушників в монастирі сягає 50, а вихідці з обителі самі засновують монастирі чи стають високими церковними чинами. При цьому відразу після повідомлень про поставлення Феодосія пресвітером та ігуменом Нестор ще раз описує його смиренність, щоб підкреслити, що чин ніяк не вплинув на готовність святого бути послушником і служити. Одне з красномовних речень на підтвердження трудівництва Феодосія: „Отьцъ же нашь Феодосий съмЂренъмь съмыслъмь и послушаниемь вься преспЂвааше, трудъмь и подвизаниемь и дЂлъмь телесьныимь, бяше бо и тЂлъмь благъ и крЂпъкъ и съ поспЂшьствъмь всЂмъ служаше, и воду нося и дръва из лЂса на своею плещю, бъдя же по вся нощи въ славословлении божии”. Подібні характеристики повторюються в „Житії” регулярно. Постійно підкреслюється, що Феодосій не нехтував і фізичною працею, поруч із молитовною та душеспасительною. У фізичній праці разом із селянами теж можна знайти момент приниження, сходження, тобто слідування ідеалу Христового життя, на що вказує і Федотов.
Вельми цікавою є інтерпретація Топоровим ставлення Феодосія до одягу. Замість одежі, пропонованої в монастирі та, знову ж таки, всупереч материним проханням, Феодосій одягається в залізо: „желЂзу же узъку сущю и грызущюся въ тЂло его, онъ же пребываше, яко ничсоже скьрбьна от него приемля тЂлу своему”. Незважаючи на кров, що вкрила сорочку, „Божий же отрокъ, яко ничьсоже зъла приятъ от нея, обълкъся и, шедъ, служаше предъ възлежащими съ вьсякою тихостию”. Чи маємо справу зі звичайною аскетичною практикою, з „умертвінням плоті”? Здається, якщо й так, то не тільки та не в першу чергу. „Худі ризи”, що їх одягає Феодосій, є для нього, за Топоровим, насамперед знаком, прапором, яким він „сигналізує” про свою відмову від прагнення мирських благ та закликає до життя в Христі (див. [Топоров, 656]).
Що ж до тих, хто лаяв Феодосія за такий одяг, „Онъ же и о томь не поскърьбЂ, нъ бЂ радуяся о поругании своемь и о укоризнЂ и вельми веселяся, бога о томь прославляше”. Випадок з одягом є тільки одним із найяскравіших прикладів ставлення Феодосія до власності: він розуміє, що нічим не володіє і все отримав у борг, усім лише користується. До такого ставлення він намагався привчати монастирську братію. Роблячи обходи, усе зайве привласнене ченцями він просто викидав і повчав так: „НЂсть лЂпо намъ, братие, мьнихомъ сущемъ и отвьрьгъшемъся мирьскыихъ, събьрание пакы творити имЂнию въ келию свою”.


РОЗДІЛ 3

Житіє як зразок. Унікальність життя Феодосія

Нестор (або ж інший автор, якщо поширене припущення є помилковим) приступається до написання житія з „сокрушенним духом”, усвідомлюючи неспівмірність власного життя зі святим життям, гідним наслідування. Адже житіє як жанр par excellence є прикладом для наслідування (далі агіограф закликає: „тЂмьже и мы, братие, потъщимъся рьвьнителе быти и подражателе житию преподобьнааго Феодосия и ученикомъ его”). Саме тому Нестор усвідомлює, наскільку велику відповідальність бере на себе, беручись до життєпису.
Життя Феодосія є парадигмальним, зразковим, якщо це не занадто сильно сказано, ейдетичним (причому в „Похвалі” сказано, що від народження сам Феодосій жив, „въ всемъ подобяся Господу своему”). Саме „Житіє” написано задля того, щоб приклад святого наслідували. Виявилось так, що наслідували не тільки приклад святого, а й приклад самого твору, що ліг в основу всієї руської агіографії, будучи своєю чергою написаний за грецькими агіографічними зразками (Федотов). Усією своєю впевненістю в житті за Євангелієм, своєю працею, своїми вчинками Феодосій мав бути героєм, гідним наслідування, „собою вьсЂмъ образъ дая”: адже не мученика чи страстотерпця можна зазвичай свідомо наслідувати вольовим зусиллям, а подвижника. Уже в „Житії” згадується ім’я того, хто ще за життя всіляко намагався орієнтуватися на подвиги Феодосія, зокрема, стяжати „къ вьсЂмъ покорение”, – це пресвітер Даміан. Під час хвороби цього ченця йому навіть ангел явився в обличчі Феодосія. За приклад має правити не тільки саме життя святого, але й багато пов’язаних із ним речей. Наприклад, після того, як святий певний час провів у Печерському монастирі, звідти пішов Нікон і заснував монастир у Тмуторокані, „прикладъ имый въ сий Печерьский манастырь”. Однак не тільки наступні християни, згідно з задумом пам’ятки, мають наслідувати життя Феодосія – він сам вів „наслідувальне” життя, намагався „жити подобно”. Життя його, за зауваженням Топорова, „будується як слідування давньому святому зразку – житію” [Топоров, 614]. Як і життя Феодосія, текст житія побудовано цілком згідно із замислом, розумно, та структуровано (див. [Топоров, 617]).
Апеляція до зразку відбувається і в справі ікономії. Будувати монастирське життя Феодосій намагається не просто за власним розсудом, а за приписами традиції і звертаючись до культури, яку вважають за взірець: посилає до Єфрема в Константинополь по устав Студийського монастиря, і на його основі влаштовує Печерський монастир. Відтепер бажаючих у ченці беруть не відразу, а після того, як вони пройдуть ряд спокус.
Феодосій виступає ще й як вчитель, як наставник, що передає парадигму поведінки наступникам. Після того, як Феодосій сам пройшов через спокушання, через боротьбу з бісами, він міг наставляти в цьому інших ченців. Зокрема, ченець на ймення Іларіон уже збирався йти зі своєї келії через активність та наглість бісів, але Феодосій не дозволив йому це зробити, адже це означало б перемогу бісів, і молитвою самого Феодосія біси полишили Іларіона в спокої.
В уявленні про „чужих” Феодосій цілком приймає готові зразки. Відповідь Феодосія князю Ізяславу про латинян (одне з послань Феодосія) містить типові середньовічні уявлення про чужих: крім того, що сповідники „віри варязької” є єретиками на тій підставі, що мають інакшу обрядовість, вони п’ють свою сечу, їдять медвежатину, в піст їдять сало і блудять і таке інше. Врешті, „вони — латиняни — мертві, бо мертву службу здійснюють; ми ж Богу живу жертву чисту й бездоганну приносячи, отримаємо життя вічне”; латиняни гірші навіть за євреїв і за поган, бо самі свідомо вступили в єресь.
Феодосій далекий від будь-якої буремності, пристрасності життя, притаманної багатьом святим. Показове є його повчання економу монастиря, коли той у відчаї жалівся на те, що нема за що купити братії поїсти, а потім дивом знайшлася золота гривня: «Николиже не отъчаися, нъ въ вЂрЂ крЂпяся, вьсю печаль свою възвьрзи къ богу, яко тъ попечеться нами, якоже хощеть». У „Житії” описується кілька подібних випадків, коли завдяки самій лише вірі знаходиться щось конче потрібне, чого не вистачало в монастирі. У тексті всіляко підкреслюється, що Сам Бог є Подателем усіх благ. „...Бог не полишить серед тих, хто надіється на Нього всією душею” – мовить Феодосій у „Повчанні на велику Чотиридесятницю”.
Одна з рис Феодосія, що її постійно прославляє Нестор, – милосердя (див. [Киричок, 231]). Йдеться не тільки про милостиню та про жалість до жебраків (що згадується в тексті часто), а про дію не стільки за буквою закону, скільки за духом благого життя; завжди потрібна богонатхненність у вчинку і лише наслідування готовому зразку суперечило б завданню наслідування життя в Христі. Коли в сусідньому селі схопили розбійників і привели до Феодосія, той, замість покарати їх, розчулився, нагодував, повчив і відпустив.
„Житіє” до певної міри спростовує стереотип про цезарепапізм в східнохристиянській традиції. Феодосій не підпорядковується будь-якому князівському повелінню, а, навпаки, має вплив на їх рішення, повчає їх та користується пошаною „чистаго его ради жития и свЂтьлыя душа, и поучеыие того многыихъ, яже кыпяхуть святымь духъмь от устъ его”. Перед смертю Феодосій запропонував братії самим обрати серед себе найдостойнішого, якого б він і поставив ігуменом.
І по смерті, як він сам сказав перед кончиною, Феодосій духом залишався з його паствою і предстательствував (перепрошую за кальку, не знайшов українського відповідника) за них перед Богом. У „Похвалі” мовиться про Феодосія як про отця та вчителя, „пріимьша венець нетлѣніа и нѣгде, близъ престола Владычня предстояща всегда и дерзновеніа имуще молити о насъ Владыку”. З цього світу святий пішов без смертного страху, мовивши: «Благословленъ богъ, аще тако есть то: уже не боюся, нъ паче радуяся отхожю свЂта сего!».
Головну роль Феодосія вбачають у тому, що він заснував руське чернецтво: від нього „чинъ и устроеніе всѣмь въ Руси монастыремъ предасться” („Похвала”). Мощі святого в „Похвалі” названі „сосудом Святого Духу”. Для агіографа важливо, що „...в нашій землі та в наші дні з’явився праведник „вящии пьрвыхъ отьць”, який своїм наслідуванням здійснив прорив до Священної історії, прилучивши до неї тим самим нашу землю та наш час” [Топоров, 619]. Саме ім’я Феодосія дуже показове – воно перекладається з грецької як „Богом даний”.




ВИСНОВОК

Обходячись без розлогих висновків, відзначимо, що приймаючи агіографічні парадигми, текст „Житія Феодосія” сам став одним із визначальних для руської агіографічної традиції. Так само Феодосій, що прагнув наслідувати в своєму житті життя Христа та святих, сам став прикладом для наслідування. Проте досить точно описане життя Феодосія є унікальним. Щоразу, вчиняючи, він прагне орієнтуватися на дух життя у Христі та прислухатися до волі Провидіння, щоб бути послушником. У вмінні чути Божу волю та відрізняти її від власної криється важливе послання „Житія” Феодосія.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

Джерела

1. Житие преподобнааго отьца нашего Феодосия, игумена Печерьскаго // http://litopys.org.ua/oldukr2/oldukr61.htm. За виданням: Житие Феодосия Печерского / Памятники литературы Древней Руси. Начало русской литературы. XI — начало XII века. — М., 1978. — С.305-391.

2. Писання преподобного Феодосія Печерського // http://litopys.org.ua/oldukr2/oldukr59.htm. За виданням: Писання Преподобного Феодосія Печерського // Хроніка — 2000. — 1995. — Вип. 1.

3. Похвала преподобному отцю нашему Ѳеодосію, игумену Печерьскому, иже есть въ богоспасаемѣмь градѣ Кіевѣ // http://nasledie.russportal.ru/index.php?id]pateric.theodoskiev. За виданням: Патерикъ Кiевскаго Печерскаго монастыря. – Изданiе Императорской Археографической Коммиссiи. СПб.: Типографiя М. А. Александрова, 1911. – с. 64-70.

Література

1. Горський В.С. Філософія в українській культурі. – К., 2001. – 235 с.

2. Киричок О. Нестор і давньоруська агіографічна традиція // Давньоруські любомудри. – К.: КМ Академія, 2004. – С. 207-232.

3. Сватко Ю.І. Святі Антоній і Феодосій у Києво-Печерському патерику: досвід життя „во Христі” // Образ Христа в українській культурі. – К.: КМ Академія, 2001. – С. 23-46.

4. Топоров В.Н. Святость и святые в русской духовной культуре: в 2 т. – М.: Гнозис, Языки русской культуры, 1999. – Т. 1. – 874 с.

5. Федотов Г.П. Святые Древней Руси. Глава 2. Преп. Феодосий Печерский // http://orel.rsl.ru/nettext/russian/fedotov/svyatye/02.html.





Bitcoin 1EwRWppD6T4TDCbxzV5xcyhFZZvM8HgE7A
Ether 0x79Fa0028DC53a3b747E816E8A9781eB4e27FFE6a
Bitcoin Cash qzvwfruqukvvp3lr0xcp8wtu343vnp47ggcmpula6d
Stellar GD7NEP6H47YJFQDCYJL77RYGVB4PIGG4OGLTAOVBZWG274J5EEOOCDU5


Если у кого-то возникнет желание что-то написать редакции сайта - предлагаем это сделать на мейл theologykievua@ukr.net

Спасибо.
Переглядів: 1880
Функція коментування доступна тільки зареєстрованим користувачам. Будь ласка, увійдіть або зареєструйте собі еккаунт.
<< Назад Наверх
АВТОРИЗАЦІЯ
 
Реєстрація Забули пароль?
ОСТАННІ ПУБЛІКАЦІЇ
19 Листопада 2021, 00:38
Kondratio
22 Вересня 2021, 16:12
Kondratio
22 Вересня 2021, 16:06
Kondratio
13 Серпня 2021, 04:14
Kondratio
4 Серпня 2021, 16:54
Kondratio
4 Серпня 2021, 16:45
Kondratio
27 Лютого 2021, 17:10
Kondratio
2 Лютого 2021, 04:44
Kondratio
7 Грудня 2020, 15:51
Kondratio
12 Жовтня 2020, 21:35
Kondratio
©2006-2021 - Український Богословський Сайт