Український богословський сайт Контакт
ГОЛОВНА ПУБЛІКАЦІЇ БІБЛІОТЕКА АУДІО ВІДЕО ФОТО ФОРУМ БЛОГЕРИ ОСВІТА
Богословські розвідки 
08.12.2008 (Православний світогляд)
Що таке богослов’я?
Каліст (єпископ Діоклійський)
На семінарі богословських шкіл, присвяченому богословській освіті, доречно задати собі основне і першорядне питання: що таке богослов’я? Як Писання і отці Церкви розуміють призначення богослова?

Звертаючись до Біблії, ми відразу ж наштовхуємося на вражаючий факт: ніде в Старому і Новому Заповітах немає слів “богослов’я”, “богослов” чи “богословствувати”. Це просто не біблійні поняття. Ми можемо також помітити, що ніхто з дванадцяти, обраних Христом, не одержав освіти в богословській школі.

Тільки поступово поняття “богослов’я” проникає в християнську мову. Апологети ІІ століття з підозрою ставилися до цього слова, тому що для них воно спочатку означало системи поганських релігійних мислителів. В одному випадку, однак, прикметник “богословський” використовує в християнському змісті Афінагор Афінський і означає той віру у Святу Трійцю. Тільки Климент Олександрійський і, ще більше, Оріген установили християнське вживання терміну “богослов’я”. Знаменно, що також в Олександрії з’явилася і перша серйозна богословська школа - знаменита оголошувальна школа, яку очолював Пантен, потім Климент і Оріген і, нарешті, єпископ Діонісій Олександрійський. Пізніше, у візантійський період, центр богословської освіти переміщується в академію Константинополя.

Відзначаючи, що “богослов’я” не біблійне слово і лише поступово входить у християнський словник, можемо помітити ще одне. Коли це поняття вживається грецькими отцями, його значення істотно відрізняється від сучасного. Наприклад, Євагрій Понтійський, учень великих каппадокійців і отців пустелі, зауважує у відомому вислові: “Якщо ти богослов, то будеш молитися істинно; і якщо істинно молишся, то ти богослов”. Богослов’я, стверджує св. Діадох, єпископ Фотікійський (V століття), “подає душі найбільші з дарунків, ... з’єднуючи її з Богом у нероздільному спілкуванні”. Для св. Петра Дамаскіна (XІ - XІІ ст.) богослов’я - це найбільш піднесена з восьми ступенів духовного споглядання, есхатологічна реальність майбутнього століття, що виводить нас за межі нас самих у “духовному екстазі”.

Як засвідчують ці три приклади, богослов’я означало для отців набагато більше, ніж для нас сьогодні. Звичайно, як і для нас, воно означало впорядкований виклад християнського вчення з використанням сили людського розуму, оскільки він є дарунок Божий і ним не треба зневажати. Але для них богослов’я означало також і щось більш глибоке, бачення Бога у Святий Трійці, бачення, в якому бере участь не лише розум, але вся людська особистість, зокрема інтуїція і серце, в біблійному і святоотцівському, а не в сучасному розумінні цього слова. Іншими словами, богослов’я є не що інше як споглядання. Воно обумовлене живим спілкуванням з живим Богом і нерозривно зв’язано з молитвою. Не існує справжнього богослов’я, яке не було б частиною богослужіння. Будь-яке справжнє богослов’я є літургічним, доксологічним і містичним.

“Якщо сьогодні ми, православні, втратили ту глибину і багатство святоотцівського вживання терміну “богослов’я”, розглядаємо завдання богослов’я переважно в “схоластичних” і “академічних” поняттях, то ми самі ж від цього програємо. Наші богословські школи не зможуть повноцінно брати участь у житті Церкви як цілісності, якщо ми не повернемось до істинного розуміння богослов’я, яке присутнє у св. Отців, як грецьких, так і латинських”.

Святоотцівське розуміння богослов’я чудово резюмоване сучасним грецьким богословом Христосом Яннарасом: “У православній Церкві й у Переданні богослов’я має зовсім інше значення, ніж те, яке йому надається сьогодні. Це Божий дарунок, плід внутрішньої чистоти християнського духовного життя. Богослов’я ототожнюється з баченням Бога, з безпосереднім баченням особистого Бога, з особистим досвідом перетворення творіння нетварною благодаттю”. Отже, продовжує він, богослов’я - це не “теорія світу чи метафізична система”, а “вираження і формулювання церковного досвіду, ... не інтелектуальна дисципліна, а досвідна участь, спілкування”.

Є кілька ключових слів, до яких ми в майбутньому будемо повертатися. Це - дарунок, благодать, особистий досвід, участь, спілкування, внутрішня чистота, перетворення, споглядання Бога.

Якщо богослов’я означає все це, то ми маємо право запитати: а чи такий це предмет, який можна вивчати в університетах і академіях? Чи можемо ми проводити по з нього екзамени, присуджувати вчені ступені і давати студентам дипломи, виставляти оцінки і виділяти “перших”, “других” і “третіх”? Принаймні, ясно одне: якщо богослов’я і повинне вивчатися в університетах і академіях, то професори і студенти мають постійно пам’ятати золоте правило св. Григорія Богослова: ми повинні богословствувати “подібно рибалкам, а не Аристотелю”.

Чотири ознаки богослов’я.

Хоча термін “богослов’я” і не зустрічається в Біблії, в Св. Писанні є багато місць які передають його природу. Розглянемо окремі з них:

1. “Бога не бачив ніхто ніколи; єдинородний Син, що в лоні Отця, Той Сам виявив” (Ін. 1; 18).
2. “Нині ж, пізнавши Бога, чи краще, одержавши пізнання від Бога....” (Гал. 4:9 ).
3. “Тепер ми бачимо ніби крізь тьмяне скло, у загадці” (1 Корінф. 13:12 ).
4. “Блаженні чисті серцем, тому що вони Бога побачать” (Мф. 5:8 ).
5. “Вгамуйтеся та пізнайте, що Бог Я” (Пс. 45:11 ).

Цих п’ять уривків можна звести до чотирьох ключових слів: Дар, Таємниця, Очищення, Безмовна тиша. Давайте розглянемо їх по-порядку.

Дар.

Богослов’я - це дар від Бога, вільний і незаслужений дарунок, дарунок благодаті. Сучасник і друг св. Максима Сповідника св. Фалассій Лівійський цілком обґрунтовано говорив про “бажання з бажань, благодать богослов’я”. Іншими словами, богослов’я - не просто наше людське проникнення в життя Бога, а швидше наша відповідь на божественне Одкровення (Ін 1:18 ). Не стільки ми шукаємо і досліджуємо Бога, скільки Бог шукає і випробовує нас. Для світської вченості людина є такою, яка пізнає, але в богослов’ї вона – пізнана Богом (Гал. 4:9 ).

Отже, богослов’я засноване швидше на божественній ініціативі, ніж на людській: Бог ніколи не буває пасивним об’єктом знання. Він завжди активний суб’єкт. Те саме можна сказати і по-іншому: богослов’я є мудрість - не шкільне дослідження і вивчення, але премудрість. Але справжня премудрість - це завжди Сам Христос, жива й особиста істина, “Божа сила і Божа премудрість” (1 Корінф. 1:24 ). Христос Сам є богослов’я: Він єдиний справжній богослов, а ми богослови лише по дару, який одержуємо від Нього. Істинний богослов - це завжди “той, хто навчений Богом”.

Цей момент влучно висловив Оріген. Богослов’я, пише він, це “еманація”, “витікання” і “сяйво” від Бога. “Не в наших силах вважатися гідними духовного ведення... Це Він, богословствуючи, проголошує істини про Бога Своїм істинним учням; а ми, йдучи слідами, які вони залишили у своїх писаннях, знаходимо вихідну точку, з якої самі прямуємо в богослов’я”. Подібно Дідім Сліпий називає богослов’я “силою”, “славою” та “енергією” Бога.

Це, щонайменше, означає, що богослов’я обумовлене особистою вірою. Людський розум справді потрібний, якщо ми хочемо богословствувати послідовно, але наш розум може бути застосований плідно тільки всередині віри. “Credo ut іntellіgam”, - проголосив Ансельм Кентерберійський, - “Вірю, щоб розуміти”, - а не інакше!

Таємниця.

Св. Василь Великий і св. Григорій Богослов постійно використовують вислів “таємниця богослов’я”. І тут необхідно згадати істинний богословський зміст слова “таємниця”. “Таємниця” - це не просто невирішена задача чи хитра головоломка, але щось, що дійсно відкривається нашому розумінню, але ніколи не відкривається остаточно, тому що сягає корінням нескінченності Бога.

Отже, богослов’я є таємницею в релігійному контексті, як говорить св. Фалассій, “воно перевершує наш розум”, намагаючись передати людськими словами те, що лежить далеко за межами людського розуміння. За словами протоієрея Іоанна Мейєндорфа, богослов’я є “одночасно споглядання Бога і вираження Невимовного”. “Будь-яке богословське твердження, - зауважує св. Василь, - вислизає від розуміння того, хто говорить... Наш розум слабкий, а мова ще більш немічна”. Згідно з великими каппадокійцями, якщо богослов’я забуває про неминучі межі людського розуміння, підмінюючи невимовне Слово Боже людською логікою, воно перестає бути теологією й опускається до рівня технології.

“Ось чому наше богослов’я завжди промовляє “ніби крізь тьмяне скло, у загадці” (1 Корінф. 13:12 ). Ми змушені застосовувати антиномію і парадокс, тому що посуваємо людську мову за межі її використання. Щоб охопити, хоч і не цілком адекватно, повноту божественної істини, нам доводиться робити твердження, які, здається, наче суперечать один одному. Не без приводу кардинал Н’юмен описує богослов’я як “висловлення й умовчання, які дають позитивний результат”.

Оскільки сфера богослов’я в цьому значенні є божественною таємницею, наш богословський дискурс повинен одночасно бути і заперечливим, і стверджувальним, тобто як апофатичним, так і катафатичним. Ми балансуємо нашими твердженнями і запереченнями, і ці заперечення дають можливість через молитву і служіння досягти сяючого мороку Синая. Богослов’я, що позбавлене апофатичного виміру, перетворюється саме в “технологію” у каппадокійському розумінні цього терміну. Ми не повинні розглядати катафатичний і апофатичний підходи як альтернативи, кожна з яких є самодостатньою. Ні, вони не виключають одна одну, а взаємозалежні, не послідовні, але одночасні. Кожний з цих підходів припускає інший, і неможливо справжнє богослов’я, яке не було б одночасно катафатичним і апофатичним. Твердження і заперечення - це частини одного руху.

Очищення.

Якщо богослов’я - це споглядання Бога, а побачать Його чисті серцем (Мф. 5:8), то справжнє богослов’я неможливе без очищення. Хоча богослов’я завжди залишається даром Божої благодаті, цей вільний дар вимагає нашого повного сприяння, добровільної синергії: “Ми співпрацівники з Богом” (1 Корінф. 3:9 ). Тобто усе богослов’я “боголюдяне”. Наше сприяння полягає в нашому наверненні, відкритті наших сердець Божій любові, із суцільного перетворення нашого життя через входження Духа Святого. Богослов’я є всеосяжним “способом життя”. Не може бути істинного богослов’я без особистісного прагнення до святості; справжні богослови - це святі.

Тому небезпечно говорити про богослов’я, теологію як про “науку”, так, ніби воно подібне до геології чи зоології. Без сумніву, навіть у геології чи зоології необхідна особиста зацікавленність і участь. Дійсно, можна помітити, що будь-який спостерігач є частиною експерименту. Але в геології чи зоології зазвичай достатньо збирати об’єктивні факти з максимальною точністю, а потім аналізувати ці факти, використовуючи інтуїцію і наукову чесність. Особиста моральність геолога чи зоолога тут не має суттєвого значення.

У богослов’ї це не так. Воно охоплює всю особистість і вимагає від кожної людини радикального перетворення. Звичайно, богослов’я теж “наукове”, тобто націлене на точність і інтелектуальну обізнаність. Хоча поведінка багатьох християн змушує думати навпаки, ми не служимо Царству Божому за допомогою невизначеності, темного і ледачого мислення. Саме диявол любить заплутаність і неточність, у той час як прояви Духа Святого відзначені насамперед ясністю і прозорістю. Але в богослов’ї точність і інтелектуальна строгість ніколи не достатні самі по собі. Від нас ще вимагається, і це важливіше, особисте спілкування з Богом і любов до Нього.

Євагрій Понтійський підкреслює це, порівнюючи богослова зі св. євангелістом Іоанном на Таємній вечері: “Грудь Господня - ведення Бога; хто возляже на ній, буде богословом”.

Богослов’я означає тісну близькість, як в улюбленого учня зі Спасителем. А св. Максим Сповідник пише навіть більш сміливо і виразно: “містичне богослов’я” припускає “любовний екстаз”, вихід з себе з усеосяжним бажанням живого Бога. Без цього “екстазу” ви можете бути чудовим геологом, але не богословом. Богослов’я без особистої причетності – це тільки псевдобогослов’я. Слова св. Діадоха “нічого немає біднішого від розуму, коли він без Бога береться філософствувати про Бога” – це засторога, яку усі, хто претендує на те, щоб навчати богослов’ю чи вивчати його, повинні сприйняти всерйоз!

Шлях очищення, на який закликається стати будь-якому богослову, вимагає трьох складових:

1. Початком є покаяння, зміна розуму. Воно повинне бути зрозуміле в тому глибокому змісті, який надав йому митрополит Данило Молдавський, - “... не лише пробудження і зміна розуму, але й криза, що призводить до переорієнтації особистості чи спільноти”, тобто не що інше, як їхня докорінна зміна. Це покаяння водночас є і початком, і тим, що продовжує все наше земне життя, не припиняючись аж до останнього подиху: подібно авві Сисою з “Висловів отців пустелі”, ми теж повинні сказати на смертному одрі: “Не знаю, чи поклав я хоча б початок покаянню”.

2. Очищення жадає від нас аскези, аскетичного зусилля в максимально широкому значенні. Св. Григорій Богослов пише: “Ти хочеш стати богословом? Дотримуй заповіді... Діяльність є основою для споглядання”. Якщо “ми збираємося богословствувати, зауважує св. Григорій Ніський, наше життя має відповідати нашій вірі: нема “православ’я” без “праводіяння”. Аскеза, яка веде до зречення від егоїстичного “я” до смиренності, не індивідуальна, а церковна і обумовлена життям в громаді, заснована на таїнствах Хрещення й Євхаристії. Як висловився Олексій Хомяков: “Ніхто один не спасається. Той, хто спасається, спасається в Церкві як член її і в єдності з усіма іншими її членами”.

3. Нарешті, не може бути жодного поступу на шляху богословського очищення без молитви. Молитва і богослов’я пов’язані нерозривно. Згадуючи слова розважливого розбійника на хресті: “Згадай мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє”, св. Модест Ієрусалимський (VІІ століття) називає ці слова богослов’ям; і прикметно, що вони водночас і сповідання віри, і молитва. “Якщо істинно молишся, то ти богослов” - ці слова Євагрія повинні утримати християн від висловів на зразок “я не богослов” (що вони часто роблять), тому що сказати так насправді означає сказати: “Я не молюся і не особливо цього хочу”.

Будучи частиною молитви і служіння, істинне богослов’я завжди доксологичне. Богословствувати, так як це розуміли Отці, означає, славити Бога в хвалі та молитві, самим стати живим гімном возвеличення Бога. За словами Костянтина Скутеріса, “цілісна особистість, яка проживає таїнство нового творення – навчена через “розумні догмати” і “очищена” – стає гімном, який не змовкає, і постійною хвалою Богу”. В цьому значенні богослов’я, як наголошує св. Григорій Ніський, єднає нас з Ангелами, які славословлять. Богослов’я, на думку св. Діадоха, “робить душу співучасницею Ангелів у їхньому служінні”.

Якщо богослов’я містить у собі все це, то запитаймо себе: хто ж серед нас має відвагу почати богословствувати? Хто насмілиться назвати себе богословом? Св. Григорій Богослов, звичайно, похвалив би нас за нашу обережність з цього приводу: “Філософствувати про Бога можна не всякому, - так, не всякому. Це здобувається не дешево і не плазуючими по землі! Додам ще: можна філософствувати не завжди, не перед будь-ким і не стосовно всього, а треба знати - коли, перед ким і скільки.

Філософствувати про Бога можна не всім, тому що здібні до цього ті люди, які випробували себе, провели життя в спогляданні, а насамперед – очистили, принаймні, очищають і душу, і тіло”.

“Не всім, не перед будь-ким”. Але тоді наскільки сучасний університет чи навіть сучасна семінарія є місцем, де можна навчати богослов’ю і вивчати його? Мій скромний досвід свідчить, що більшість університетів, а часто і сучасних семінарій, не є осередками святості.

Нас може, однак, надихнути трискладове розрізнення, запропоноване св. Григорієм Паламою.

Він говорить по-перше про святих, тобто тих, хто має повний особистий досвід богопізнання. На друге місце ставить тих, хто хоча і не має такої повноти, але довіряє святим. І, нарешті, є ті, хто не має ні досвіду, ні довіри до святих. Перша група – святі, це, за Паламою, справжні богослови. Друга група – ті, хто довіряє святим, теж можуть бути добрими богословами, хоча і на нижчому, другому рівні. Третя ж група – це погані богослови, чи, точніше, не богослови зовсім.

Це те, що мене заспокоює. Я знаю, як далеко мені до святості, але я хоча б можу намагатися бути богословом у другому значенні, бо можу довіряти святим і шукати свідчень їхньому життю і словам. Богослов’я на цьому другому рівні можливе навіть у сучасному світському універ¬ситеті: зі шкільною точністю ми можемо передавати послання святих. Це саме те, що я намагаюся робити в Оксфорді.

“Богослов’я надзвичайно небезпечне – у цьому немає жодного сумніву. Але не варто занадто боятися цих небезпек. Сьогодні Православна традиція має потребу в богослов’ї, яке, зберігаючи вірність Священному Переданню, було б водночас сміливим, а не боязким чи боягузливим. Хоча наше завдання нести справжнє свідчення, передане нам святими, це не усуває можливості використовувати свою уяву, свій внутрішній досвід, відвагу і динамічну здатність до творчості. Справжнє богослов’я неможливе без покаяння, аскези і молитви, але воно однаково неможливе і без творчості. Одна з найтривожніших рис сучасного православного світу (і це однаковою мірою справедливо щодо Греції, Росії і Заходу) – спроби деяких “ультра-православних” груп придушити будь-яку творчість. Ми всіма силами повинні опиратися цим настроям в ім’я Духа істини і волі”.

Безмовна тиша.

Те, що було сказано про богослов’я і молитву, підводить нас до четвертої теми: нема богослов’я без исихії, без внутрішньої тиші, мовчання серця. “ Вгамуйтеся та пізнайте, що Бог Я “ (Пс. 45:11 ). Богослов’я, як знання Бога, - не тільки розмови про Бога, але слухання Його, - вимагає тиші, зупинки, мовчання. Продовжимо цитату зі св. Григорія Богослова: “Коли ж можна? Коли ми вільні від зовнішньої твані і суєти, коли розум не зливається з негідними і блукаючими образами... Тому що дійсно треба зупинитися, щоб розуміти Бога”.

Іншими словами, справжнє богослов’я - це містичне богослов’я. Ніхто не висловив це краще від Володимира Лосського: “Богослов’я і містика аж ніяк не протиставляються; навпаки, вони підтримують і доповнюють один одного. Перше неможливе без другої: якщо містичний досвід є особистісним проявом загальної віри, то богослов’я є загальним виразом того, що може бути на досвіді пізнане кожним... Отже, немає християнської містики без богослов’я і, що суттєвіше, немає богослов’я без містики. Не випадково передання Східної Церкви зберегло визначення “богослов” тільки за трьома духовними письменниками: перший з них – св. Іоанн Богослов, найбільш “містичний” з чотирьох євангелістів, другий – св. Григорій Богослов, автор споглядальних поем, і третій – св. Симеон, названий Новим Богословом, який оспівував єднання з Богом. У такий спосіб, містика розглядається... як досконалість, як вершина будь-якого богослов’я як богослов’я чистого”.

“Це визнання містичного елементу в богослов’ї має важливий практичний наслідок для богословської освіти. Хоча богослов’я може цілком офіційно викладатися на відповідному факультеті університету, більш придатною формою організації богословської освіти, особливо якщо більшість студентів мають намір стати священиками, є духовна академія. У духовних академіях, які існували в Росії, починаючи з ХVІ століття, прагнули забезпечити рівень викладання, який не поступається університетському, але водночас структура цих навчальних закладів була близька до монастирського. Студенти не лише відвідують лекції, а й живуть, харчуються і, головне, моляться разом зі своїми викладачами, прагнучи у своєму життєвому устрої наблизитися до ідеалу монастирського життя (однак, досягти його найчастіше так і не вдавалося). На жаль, Богословська школа, відкрита в Афінах 1837 року, пішла шляхом богословського факультету, характерного для німецьких університетів, а не шляхом російської духовної академії. З іншого боку, коли 1844 року було засновано Богословську школу в Халкі, то вона прийняла російську модель і в результаті давала більш широкі можливості для служіння Церкві. Будемо сподіватися, що в оновленій формі Богословська школа в Халкі послужить Православній Церкві не менше, ніж це було в її славному минулому!”

Радісний подив

Потрібно тільки додати ще одну річ. Дар, таємниця, очищення, безмовність - усе це потрібне, але настільки ж важливою є й радість. Ми повинні присвячувати себе богослов’ю зі страхом Божим, але також, як наполягає св. Діадох, і з радістю серця. Немає потреби богослову бути суворим і похмурим, почуття гумору важливе в богослов’ї. У розповіді про навернення Київської Русі в християнство посли князя Володимира у відвіданих ними богослужіннях різних народів, не знайшли саме радості. А навернув їх у Православ’я саме радісний подив під час Божественної літургії у Великій церкві св. Софії в Константинополі. Отже, як богослови давайте сьогодні набувати цього радісного подиву, і тоді побачимо, що наше свідчення дає плоди, які перевищують нашу уяву.




Bitcoin 1EwRWppD6T4TDCbxzV5xcyhFZZvM8HgE7A
Ether 0x79Fa0028DC53a3b747E816E8A9781eB4e27FFE6a
Bitcoin Cash qzvwfruqukvvp3lr0xcp8wtu343vnp47ggcmpula6d
Stellar GD7NEP6H47YJFQDCYJL77RYGVB4PIGG4OGLTAOVBZWG274J5EEOOCDU5


Если у кого-то возникнет желание что-то написать редакции сайта - предлагаем это сделать на мейл theologykievua@ukr.net

Спасибо.
Переглядів: 2919
Функція коментування доступна тільки зареєстрованим користувачам. Будь ласка, увійдіть або зареєструйте собі еккаунт.
<< Назад Наверх
АВТОРИЗАЦІЯ
 
Реєстрація Забули пароль?
ОСТАННІ ПУБЛІКАЦІЇ
15 Вересня 2022, 20:49
Kondratio
10 Квітня 2022, 16:12
Kondratio
25 Грудня 2021, 12:09
Kondratio
19 Листопада 2021, 00:38
Kondratio
22 Вересня 2021, 16:12
Kondratio
22 Вересня 2021, 16:06
Kondratio
13 Серпня 2021, 04:14
Kondratio
4 Серпня 2021, 16:54
Kondratio
4 Серпня 2021, 16:45
Kondratio
27 Лютого 2021, 17:10
Kondratio
©2006-2022 - Український Богословський Сайт